БЕСПЛАТНАЯ
онлайн консультация
Estonia: +372 55 99 1403
Russia: +7 918 345 6737
Ukraine: +38 044 222 7081
11.06.10 | Справа №2а-711/10/9/0170 |
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Цикуренко А.С., при секретарі Павленко Н.О. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Кримхліб»
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополь АР Крим
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
за участю представників:
позивача – Марченко Т.Я., довіреність № 01-7/10 від 30.12.2009 року;
відповідача – Коновалова П.С., довіреність № 20/10-0 від 03.03.2010 року;
Суть спору: Відкрите акціонерне товариство «Кримхліб» звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополь АР Крим від 29.12.2009 року.
Ухвалою суду від 11.01.2010 року відкрито провадження в адміністративній справі.
Представник позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, наведених у адміністративному позові.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно, на підставі та в межах закону, у зв’язку з порушенням позивачем податкового законодавства, яке було виявлено під час проведеної перевірки. На підставі зазначеного, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
ВСТАНОВИВ:
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Ст.19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб’єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії) : 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначає Закон України «Про державну податкову службу в України», відповідно до ст.4 якого Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади, якому підпорядковуються зокрема Державна податкова інспекція в АРК .
До прав органів державної податкової служби відноситься згідно з п. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в України» здійснення документальних невиїзних перевірок, а також планових та позапланових виїзних перевірок своєчасності, достовірності повноти нарахування і сплати податків та зборів ( обов’язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями іншими відокремленими підрозділами, що не мають статус юридичної особи а також фізичними особами, які мають статус суб’єктів підприємницької діяльності.
У ст. 11-1 вказаного закону визначені підстави та порядок проведення органами державної податкової служби планових і позапланових виїзних перевірок.
Плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків, яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням платника податків. Право на проведення планової виїзної перевірки платника податків надається лише у тому випадку, коли йому не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення.
На підставі ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в України», направлень на перевірку від 31.03.2009 року, від 28.04.2009 року Державною податковою інспекцією в м. Сімферополь АР Крим (правонаступник - Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополь АР Крим) було проведено планову виїзну перевірку ВАТ «Кримхліб» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року.
За результатами перевірки складено акт від 29.05.2009 року, в якому зафіксовано порушення позивачем, п.п. 3.2.7 п. 3.2 ст. 3 та п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в частині завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 256667,00 грн.
Так, перевіркою встановлено, що 30.09.2004 року між ЗАТ «Лізингова компанія «Хліб України» (ліцензіар) та ВАТ «Кримхліб» (ліцензіат) укладено ліцензійний договір, відповідно до якого ліцензіар надає ліцензіатові на термін дії договору за винагороду невиняткову ліцензію на користування товарним знаком «Булкін» для позначення товарів хлібобулочних та кондитерських виробів, виготовлених або реалізованих ліцензіатом.
Відповідно додаткової угоди від 01.08.2007 року ліцензійна винагорода (плата за користування торговельним знаком) становить з розрахунку 132000,00 грн., у тому числі ПДВ – 22000,00 грн. на місяць.
Термін дії договору: з дня його підписання до 30.09.2007 року.
Станом на 01.01.2008 року по бухгалтерському рахунку 631 по даному договору є кредиторська заборгованість у сумі 1584000,00 грн., оплату за користування товарним знаком за перевіряємий період ВАТ «Кримхліб» було здійснено у безготівковій формі, з розрахункового рахунку на загальну суму 3124000,00 грн., у тому числі ПДВ – 520666,67 грн. Заборгованості станом на 31.12.2008 року по даному договору не має.
Згідно з умовами договору ВАТ «Кримхліб» не має право самостійно передавати або відчужувати торгівельний знак третім особам.
У зв’язку з цим, відповідачем зроблено висновок про те, що всі платежі, які здійснювало ВАТ «Кримхліб» на адресу ліцензіата підпадають під ознаки роялті.
Згідно з п.п. 3.2.7 п.3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» «не є об’єктом оподаткування операції з виплати роялті у грошовій формі…».
На підставі зазначеного, відповідачем зроблено висновок про те, що позивач не мав права на нарахування відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкового кредиту за податковими накладними, що підтверджують сплату ліцензійних платежів за цим договором.
Крім того, проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що виявилось у не утриманні та не сплаті до бюджету податку з доходів нерезидентів з джерелом його походження в Україні (відсотки по кредиту) за ставкою 10%, який складає загальну суму 48572,38 грн.
Так, відповідно до кредитного договору № К-07/05 від 10.08.2007 року, укладеного між Пайовим товариством ILIGAN INVEST (кредитором) та ВАТ «Кримхліб» (позичальником), кредитор зобов’язується надати позичальнику грошові кошти в сумі 4000000,00 доларів США, а позичальник зобов’язується повернути кредит до 16.01.2012 року зі ставкою процентів по кредиту 11% на рік.
За даними перевірки Пайове товариство ILIGAN INVEST є нерезидентом України (резидент Естонії), однак відповідно до п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» податок з доходів нерезидента з джерелом їх походження в Україні за процентами по кредиту, позивачем нарахований та сплачений не був.
На підставі акту перевірки № 4786/23-2/00381580 від 29.05.2009 року відповідачем 12.06.2009 року були прийняті податкове повідомлення-рішення № 0007522301/0, в якому визначено суму податкових зобов’язань позивача з податку на додану вартість у загальній сумі 385000,01 грн., у тому числі за основним платежем – 256666,67 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 128333,34 грн., а також податкове повідомлення-рішення № 0000552200/0, в якому визначено суму податкового зобов’язання позивача з податку на прибуток у загальній сумі 145717,14 грн., у тому числі за основним платежем 48572,38 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 97144,76 грн.
Не погодившись з прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями, позивачем до Державної податкової інспекції в м. Сімферополь АР Крим були подані скарги від 18.06.2009 року на податкове повідомлення-рішення №0007522301/0 від 12.06.2009 року та від 19.06.2009 року на податкове повідомлення-рішення №0000552200/0 від 12.06.2009 року.
Рішенням від 14.08.2009 року Державної податкової інспекції в м. Сімферополь АР Крим скарги ВАТ «Кримхліб» залишені без задоволення, податкові повідомлення-рішення – без змін.
За результатами розгляду скарги позивача, на підставі акту перевірки, прийняті податкові повідомлення-рішення від 14.08.2009 року.
Позивачем 18.08.2009 року до Державної податкової адміністрації АР Крим подані скарга на податкове повідомлення-рішення № 0000552200/0 від 18.06.2009 року, а також скарга на податкове повідомлення-рішення № 0007522301/0 від 18.06.2009 року.
Рішенням від 13.10.2009 року Державною податковою адміністрацією АР Крим позивачу відмовлено у задоволенні скарг, податкові повідомлення-рішення залишені без змін.
За результатами розгляду скарги позивача, на підставі акту перевірки, прийняті податкові повідомлення-рішення від 30.10.2009 року.
Позивачем 19.10.2009 року до Державної податкової адміністрації України подані скарга на податкове повідомлення-рішення від 18.06.2009 року та скарга на податкове повідомлення-рішення від 18.06.2009 року.
Рішенням від 18.12.2009 року Державною податковою адміністрацією України позивачу відмовлено у задоволенні скарг, податкові повідомлення-рішення залишені без змін.
За результатами розгляду скарги позивача, на підставі акту перевірки, прийняті податкові повідомлення-рішення від 29.12.2009 року.
Листами від 25.12.2009 року позивачем було повідомлено відповідача про судове оскарження податкових повідомлень-рішень.
Судом в ході розгляду справи перевірено обґрунтованість висновків Державної податкової інспекції в м. Сімферополь АР Крим (правонаступник - Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополь АР Крим), а також наявність підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та встановлено наступне.
30.09.2004 року між Закритим акціонерним товариством «Лізингова компанія «Хліб України» (ліцензіаром) та Відкритим акціонерним товариством «Кримхліб» (ліцензіатом) укладено ліцензійний договір № б/н, відповідно до якого ліцензіар надає ліцензіату на строк дії даного договору за винагороду невиключну ліцензію на користування товарним знаком «Булкін».
Право власності ліцензіара на товарний знак підтверджується виданим Державним департаментом інтелектуальної власності Свідоцтвом на знак для товарів та послуг від 15.09.2003 року.
Відповідно до п.3.1 договору ліцензіат зобов’язується виплатити ліцензіару ліцензійну винагороду (плату за користування товарним знаком) з розрахунку 88000,00 грн. на місяць, в тому числі ПДВ – 14666,67 грн. Згідно з п.5.1 строк дії договору встановлений з дня підписання до 30.09.2007 року.
30.06.2008 року ЗАТ «Лізингова компанія «Хліб України» та ВАТ «Кримхліб» підписаний акт використання товарного знаку по ліцензійному договору від 30.09.2004 року.
Згідно з п.3 вказаного акту в період з 01.07.2007 року по 31.12.2007 року ліцензіат використовував товарний знак «Булкін», наданий ліцензіаром, відповідно до умов договору. Вартість прав користування товарним знаком (ліцензійна винагорода) за вищевказаний період складає 660000,00 грн., в тому числі ПДВ – 110000,00 грн.
Згідно з п.5 вказаного акту в період з 01.01.2008 року по 30.06.2008 року ліцензіат використовував товарний знак «Булкін», наданий ліцензіаром, відповідно до умов договору. Вартість прав користування товарним знаком (ліцензійна винагорода) за вищевказаний період складає 792000,00 грн., в тому числі ПДВ – 132000,00 грн. При цьому сума винагороди, яка підлягає виплаті ліцензіатом ліцензіару, становить 1540000,00 грн., в тому числі ПДВ – 256666,66 грн.
До ліцензійного договору від 30.09.2004 року № б/н були підписані додаткові угоди від 30.09.2004 року, від 30.12.2005 року, від 02.07.2009 року, від 01.08.2007 року
Визначення права інтелектуальної власності, форми, порядок користування та розпорядження правами інтелектуальної власності передбачені Цивільним кодексом України (далі по тексту – ЦК України).
Визначення права інтелектуальної власності наведено у ст. 418 ЦК України, відповідно до якої правом інтелектуальної власності є право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.
До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать торговельні марки (знаки для товарів і послуг) (ст. 420 ЦК України).
Згідно зі ст. 492 ЦК України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.
Згідно із ст. 1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.
У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.
Таким чином, з аналізу наведених вище норм вбачається, що користування правами інтелектуальної власності передбачає обов’язкову виплату винагороди за користування відповідно до умов ліцензійного договору.
На думку відповідача, сплата ліцензійної винагороди, що сплачувалась позивачем за користування торговим знаком «Булкін» відповідно до умов ліцензійного договору від 30.09.2004 року № б/н, є роялті.
Суд не погоджується з цим твердженням відповідача з наступних підстав.
Згідно з п.1.30 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» роялті – це платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Проаналізувавши дане визначення, суд дійшов висновку, що платіж за торгову марку є роялті лише у разі придбання такої торгової марки.
Визначення роялті наведене також у п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року № 1185 «Про затвердження Національного стандарту № 4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності», а саме: роялті – це ліцензійний платіж у вигляді сум, які сплачуються періодично, залежно від обсягів виробництва або реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням об'єкта права інтелектуальної власності.
Однак, суд звертає увагу на те, що дане визначення трактує лише правову природу роялті, його форму, та не вказує на підстави його сплати.
Як було зазначено судом вище, ліцензійним договором від 30.09.2004 року № б/н передбачено лише право користування ліцензіатом (ВАТ «Кримхліб») торговельною маркою «Булкін», придбання торговельної марки цим договором не передбачено.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що ліцензійна винагорода, яка сплачувалась позивачем за користування торговельною маркою «Булкін» відповідно до умов ліцензійного договору, не є роялті.
Відтак, суд вважає необґрунтованим посилання позивача в акті перевірки на п.п. 3.2.7 п.3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до якого не є об’єктом оподаткування роялті у грошовій формі, та як наслідок, на відсутність у позивача права на формування податкового кредиту на підставі накладних, що підтверджують сплату ліцензійної винагороди разом із податком на додану вартість за ліцензійним договором від 30.09.2004 року № б/н.
Виникнення права на податковий кредит, порядок його нарахування та визначення передбачені ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.
Згідно з п. 7.4.1 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Складення податкових накладних ЗАТ «Лізингова компанія «Хліб України» за ліцензійним договором від 30.09.2004 року № б/н було встановлено Державною податковою інспекцією в м. Сімферополь АР Крим в ході проведення перевірки та не заперечувалось відповідачем у судовому засіданні.
Платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справ, підтверджується факт сплати позивачем ліцензійної винагороди за ліцензійним договором від 30.09.2004 року № б/н разом із податком на додану вартість.
За таких умов, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно до складу податкового кредиту були віднесені суми податку на додану вартість у розмірі 256666,67 грн., сплаченого в сукупності з ліцензійною винагородою.
Враховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 12.06.2009 року прийнято Державною податковою інспекцією в м. Сімферополь АР Крим протиправно, з порушенням вимог чинного законодавства, необґрунтовано, упереджено, зв’язку з чим підлягає скасуванню.
Що стосується висновків Державної податкової інспекції в м. Сімферополь АР Крим про порушення позивачем п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», то суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що 10.08.2007 року між Пайовим товариством ILIGAN INVEST (кредитором), що є резидентом Естонії, та ВАТ «Кримхліб» (позичальником), що є резидентом України, укладено кредитний договір № К-07/05 від 10.08.2007 року, відповідно до якого кредитор зобов’язується надати позичальнику грошові кошти в сумі 4000000,00 доларів США, а позичальник зобов’язується повернути кредит до 16.01.2012 року зі ставкою процентів по кредиту 11% на рік.
Даний кредитний договір зареєстрований головним управлінням Національного банку по м. Києву і Київській області, про що свідчить реєстраційне свідоцтво № 7572.
Уповноваженим обслуговуючим банком за цим кредитним договором є ВАТ «Державний Експортно-Імпортний банк України».
В акті перевірки відповідачем було зазначено про те, що позивач в порушення п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» податок з доходів нерезидента (проценти за кредит) не нараховував та до бюджету не сплачував.
Суд не погоджується з висновками відповідача в зазначеній частині з наступних підстав.
Порядок оподаткування прибутку, отриманого резидентами та нерезидентами визначений Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі – Закон).
Відповідно до ст. 1 вказаного Закону резидентами є юридичні особи та суб'єкти господарської діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням на її території.
Нерезидентами є юридичні особи та суб'єкти господарської діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо) з місцезнаходженням за межами України, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави.
Відповідно до п. 13.1 ст. 13 Закону 13.1. будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.
Під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України слід розуміти, зокрема роялті (платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Згідно з п. 13.2 ст. 13 Закону резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.
В ході розгляду справи судом достовірно встановлено, що Пайове товариство ILIGAN INVEST, з яким позивачем укладений кредитний договір, є резидентом Естонії.
Цей факт підтверджується Свідоцтвом про резидентність від 10.10.2008 року №7.1-7/1074, що видане Податковим та Митним управлінням Естонії.
Враховуючи відмінності податкового законодавства України та Естонії, з метою уникнення випадків подвійного оподаткування між Урядом України і Урядом Естонської Республіки 10.05.1996 року укладено Конвенцію «Про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і майно». Верховною радою України Конвенція ратифікована Законом України від 13.09.1996 року № 368/96-ВР, Конвенція набрала чинності для України 24.12.1996 року.
Відповідно до ст. ст. 1,2 Конвенції ця Конвенція застосовується до осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав. Ця Конвенція застосовується до податків на доходи і на майно, що стягується від імені Договірної Держави або її політико-адміністративних підрозділів, або місцевих органів влади, незалежно від способу їх стягнення. Для України таким податком, зокрема є податок на прибуток (доходи) підприємств.
Пунктом 18.1 ст. 18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору.
Аналогічні норми містяться також у ст. 19 Закону України «Про систему оподаткування».
Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб і інші учасники двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів, в яких бере участь Україна, неухильно виконували свої зобов'язання, що випливають з цих договорів.
Укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Враховуючи наведене вище, суд вважає за необхідне з метою врегулювання спірних правовідносин застосувати положення Конвенції «Про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і майно» від 10.05.1996 року.
Відповідно до ст. 11 Конвенції проценти, що виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі.
Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на проценти, податок, що стягується, не повинен перевищувати 10 процентів від загальної суми процентів.
Термін «проценти» при використанні в цій статті означає дохід від боргових вимог будь-якого виду, незалежно від іпотечного забезпечення і, зокрема, дохід від урядових цінних паперів і дохід від облігацій чи боргових зобов'язань, включаючи премії та винагороди, що сплачуються стосовно таких цінних паперів, облігацій чи боргових зобов'язань. Штрафи за несвоєчасні виплати не розглядаються як проценти для цілей цієї статті.
Таким чином, наведеними положеннями Конвенції передбачений альтернативній варіант щодо визначення, в якій з Договірних держав повинен бути сплачений податок за отримані проценти.
Тому суд звертає увагу на те, що в даному випадку резидент України виступає податковим агентом по відношенню до нерезидента України, оскільки на нього покладений обов’язок щодо виплат з доходу з джерелом його походження в Україні, отриманого нерезидентом.
Приймаючи до уваги зазначене, суд дійшов висновку, що саме резидент України має право визначити ту з Договірних держав, в якій повинен бути оподаткований дохід з джерелом його походження в Україні, що отриманий нерезидентом.
З метою вдосконалення процедури адміністрування оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, які набрали чинності в установленому порядку, та відповідно до статей 13 і 14 Закону України «Про міжнародні договори України» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 06.05.2001 року № 471 «Про затвердження порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з Україні згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування.
Згідно з п. 3 та п. 4 вказаної постанови застосування норм міжнародного договору здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору.
Довідка видається компетентним органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором, за формою згідно з додатком 1 або згідно із законодавством такої країни. Довідка, яка надається за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України та обов'язково містити таку інформацію:повну назву або прізвище нерезидента; підтвердження, що нерезидент є особою, на яку поширюється дія положення міжнародного договору, тобто відповідно до законодавства відповідної країни підлягає оподаткуванню в цій країні на підставі постійного місцеперебування (місця проживання) або на іншій підставі; назву компетентного органу, прізвище та підпис уповноваженої особи компетентного органу, яка засвідчує підтвердження; дату видачі.
Як було зазначено судом вище, в матеріалах справи наявне Свідоцтво про резидентність від 10.10.2008 року № 7.1-7/1074, що видане Податковим та Митним управлінням Естонії, яким засвідчено факт того, що Пайове товариство ILIGAN INVEST є резидентом Естонії та на нього поширюється дія Конвенції про уникнення подвійного оподаткування між Республікою Естонія та Україною.
Вказане свідоцтво переведено на українську мову з англійської, справжність підпису перекладача, який зробив переклад, підтверджено приватним нотаріусом.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що ВАТ «Кримхліб» відповідно до умов чинного податкового законодавства України мало право не утримувати та не сплачувати до бюджету податок з доходів нерезидентів з джерелом його походження в Україні щодо процентів, отриманих Пайовим товариством ILIGAN INVEST за кредитним договором № К-07/05 від 10.08.2007 року.
Враховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 12.06.2009 року прийнято Державною податковою інспекцією в м. Сімферополь АР Крим протиправно, з порушенням вимог чинного законодавства, необґрунтовано, упереджено, зв’язку з чим підлягає скасуванню.
За таких умов, суд знаходить позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 163 КАС України постанова оформлена та підписана 16.06.2010 року.
Керуючись ст.ст. 160-163, 167 КАС України суд,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополь АР Крим № 0000552200/0 від 12.06.2009 року (№ 0000552200/1 від 14.08.2009 року, № 0000552200/2 від 30.10.2009 року, № 0000552200/3 від 29.12.2009 року).
3.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополь АР Крим № 0007522301/0 від 12.06.2009 року.
У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення (у разі складання постанови у повному обсязі - з дня складення у повному обсязі, у разі проголошення у відсутності особи, яка бере участь у справі – з дня отримання нею копії постанови).
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судя | Цикуренко А.С. |