БЕСПЛАТНАЯ
онлайн консультация
Estonia: +372 55 99 1403
Russia: +7 918 345 6737
Ukraine: +38 044 222 7081
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ | 10.06.2008 р. |
СПРАВА № 6/217
Відкрите акціонерне товариство "Київське автотранспортне підприємство13061"
до Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва
про скасування податкового повідомлення-рішення ,
за участю представників сторін:
позивача Єфімов С.А., Литвин Ю.А.
відповідача Комаринський О.М.
Суддя Добрянська Я.І.
Секретар судового засідання Зубко Л.П.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 10.06.2008 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося Відкрите акціонерне товариство «Київське автотранспортне підприємство 13061» з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення – рішення від 07.02.2008 р.
В обґрунтування позовних вимог ВАТ «Київське автотранспортне підприємство 13061» зазначає, що відповідач прийшов до помилкового висновку про порушення п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. №334/94 – ВР в редакції Закону України від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР (далі Закон України № 283/97-ВР) в частині не сплати до бюджету податку з доходів нерезидентів (резидентами Естонії та Литви) у розмірі 10%, отриманих останніми від позивача у вигляді орендної плати за користування транспортними засобами.
Відповідач проти позову заперечує, в обґрунтування чого зазначає наступне.
Позивач уклав зовнішньоекономічні договори щодо оренди транспортних засобів та один договір щодо купівлі автомобільного транспорту на умовах фінансового лізингу з нерезидентами. Підприємство здійснювало виплату доходів нерезидентам, які повинні оподатковуватися податком на доходи нерезидента, отримані на території України.
Однак, позивач в порушення п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не сплачував до відповідного бюджету податок на доходи нерезидентів. Тому, на думку відповідача, донарахування податку на доходи нерезидента у розмірі 233 258,00 грн. з оренди автомобіля та 9056,00 грн. по лізингу автомобіля та застосування штрафних (фінансових) санкцій відповідно до п.п. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 20.12.2000 р. № 2181-ІІІ відповідають вимогам чинного законодавства України.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва в період з 09.01.2008 р. по 22.01.2008 р., була проведена позапланова виїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання Відкритим акціонерним товариством „Київське автотранспортне підприємство 13061" (далі - позивач) вимог чинного валютного законодавства.
За результатами перевірки був складений Акт від 28.01.2008р. (далі - Акт перевірки) та прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.02.2008 р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем „Податок на прибуток іноземних юридичних осіб" у загальному розмірі 726942,0грн., у тому числі –242 314,00 грн. за основним платежем, і 484 628,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
На думку відповідача, податкові наслідки перевірки у вигляді донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на доходи нерезидента та застосування штрафних санкцій є результатом того, що позивач у порушення п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»нараховував та не сплачував до бюджету податок у розмірі 10% з доходів нерезидентів (резидентів Естонії та Литви), отриманих останніми від позивача у вигляді орендної плати за користування транспортними засобами.
Суд з вказаними висновками не погоджується з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач у якості орендаря уклав з компанією UAB «Autogalants» - орендодавцем (юридичною особою за законодавством Литви) два Договори оренди транспортних засобів №30/01/05 від 27.06.2005р. та №30/05 від 27.06.2005 р.
Предметами вказаних договорів (п. 1.1.) передбачено, що орендодавець передає, а орендар приймає в оренду спеціалізовану автомобільну техніку (ТС). Відповідно до п. 8.1 цих договорів позивач взяв на себе зобов'язання щомісячно сплачувати орендодавцю орендну плату за ТС згідно графіку, наведеному у Додатках № 1 до цих договорів.
У рамках виконання зобов'язань за договором оренди №30/01/05 від 27.06.2005р. та за договором оренди №30/05 від 27.06.2005р. позивач перерахував на користь компанії UAB «Autogalants» кошти на загальну суму 72000 ЕUR (439.511,60 грн.).
Відповідач вважає, що орендні платежі, які здійснював позивач на користь UАВ „Autogalants" за договором оренди № 30/01/05 від 27.06.2005 р. та за договором оренди №30/05 від 27.06.2005р., підпадають під визначення „роялті", що наведене у п. З ст. 12 Конвенції між Урядом України і Урядом Литовської Республіки «Про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно», та на підставі п. 2 ст. 12 цієї ж Конвенції позивач при виплаті орендних платежів на користь нерезидента мав утримати та перерахувати до бюджету податок з доходів нерезидента у розмірі 10%.
Однак, зазначений висновок є помилковим та не відповідає нормам чинного законодавства.
Згідно п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.
Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти, зокрема, роялті (пп. „в"), лізингову (орендну) плату, що сплачується (нараховується) резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента - лізингодавця (орендодавця) (пп. „г").
Відповідно до п. 1.30 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», під роялті для цілей цього Закону розуміються платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео - або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Визначення терміну лізингова (оренда) плата у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» не визначаться, однак, є визначення лізингова (орендна) операція. Відповідно до п. 1.18 цього Закону, лізингова (орендна) операція - господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за орендну плату та на визначений строк.
Отже, можна зробити висновок, що для цілей Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під лізинговою (орендною) платою розуміється плата, яка здійснюється у рамках господарських операцій, що передбачають надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за орендну плату та на визначений строк.
Таким чином, з точки зору Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» операції позивача, що здійснювались ним у рамках договорів оренди, розглядають як лізингові (орендні) операції, а платежі за такими операціями - відповідно лізинговою (орендною) платою.
Пунктом 13.2 ст. 13 Закону України № 283/97-ВР передбачено, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.
Разом з тим п. 18.1 ст. 18 цього ж Закону передбачено, що коли міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору.
Верховною Радою України 09.12.1997 р. ратифіковано Конвенцію між Урядом України і Урядом Литовської Республіки «Про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно» (далі - Конвенція).
Відповідно до п. З ст. 12 Конвенції, термін «роялті» при використанні в цій статті означає платежі будь-якого виду, що одержуються як відшкодування за користування або за надання права користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки (включаючи кінематографічні фільми, будь-які плівки або фільми для радіомовлення чи телебачення), будь-які патенти, торгові марки, дизайн або модель, план, таємну формулу або процес, або за користування, або за надання права користування промисловим, комерційним або науковим обладнанням, або за інформацію, що стосується промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
У самій Конвенції не вказується, що слід розуміти під терміном «обладнання». Однак, пунктом 2 ст. З Конвенції передбачено, що при застосуванні цієї Конвенції Договірною Державою будь-який термін, не визначений у Конвенції, має те значення, яке надається йому законодавством цієї Держави щодо податків, на які поширюється ця Конвенція, якщо з контексту не випливає інше.
Класифікація майна юридичних осіб на законодавчому рівні в Україні здійснюється, зокрема, нормативно-правовими актами, що регулюють питання бухгалтерського обліку.
Так, в «Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій», затвердженій наказом Міністерства фінансів України від З0.11.1999 р. №291, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.12.1999 р. за № 893/4186, визначено, що рахунок 10 „Основні засоби" має, зокрема, такі субрахунки як 104 „Машини та обладнання" і 105 „Транспортні засоби".
У цій же Інструкції зазначається, що на субрахунках 104 „Машини та обладнання", 105 „Транспортні засоби" ведеться облік відповідно машин та обладнання, транспортних засобів.
Відповідно до Державного класифікатора України ДК 013-97 „Класифікація основних фондів" серед основних фондів окремо вирізняться транспортні засоби як об'єкти, та обладнання як об'єкт.
Таким чином, для цілей обліку майна юридичних осіб обладнання та транспортні засоби є різними об'єктами обліку, тобто, не є одним і тим же поняттям.
Отже, суд прийшов до висновку, що чинне законодавство України не включає до змісту терміну «обладнання» транспортні засоби, отже, положення ст. 12 Конвенції між Урядом України і Урядом Литовської Республіки «Про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно» не поширюються на доходи, що виплачувались позивачем нерезиденту UAB „Autogalants" за договором оренди №30/01/05 від 27.06.2005р. та за договором оренди №30/05 від 27.06.2005р.
Статтею 22 Конвенції між Урядом України і Урядом Литовської Республіки «Про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно» передбачено, що види доходів резидента Договірної Держави, незалежно від джерела їх виникнення, про які не йде мова у попередніх статтях цієї Конвенції, оподатковуються тільки в цій Державі.
Оскільки у попередніх статтях цієї Конвенції не йде мова про доходи, отримані у вигляді орендної плати за використання транспортних засобів, такі доходи у даному випадку мають оподатковуватись у країні нерезидента UAВ „Autogalants", і не підлягають оподаткуванню в Україні.
Такої ж самої думки дотримується і Державна податкова адміністрація України, яка зокрема викладена у лист ДПАУ від 26.09.2007р. № 9278/6/15-0316.
Також, позивач уклав договір лізингу №1-2005 від 12.12.2005р. з Baltic Machine Trade ОU (юридичною особою за законодавством Естонії). Пунктом 1.1 цього договору передбачено, що лізингодавець (Baltic Machine Trade ОU) погоджується передати за плату у тимчасове володіння та користування Лізингоодержувачу для здійснення підприємницьких цілей Майно - транспортний засіб, зазначений в специфікації.
Умовами договору лізингу передбачено:
п. 4.1. - За право володіння та користування Предметом лізингу Лізингоодержувач щомісячно до 15 числа кожного місяця сплачує лізингові платежі згідно Додатку № 2;
п. 4.2. - Порядок та строки внесення лізингових платежів Лізингодавця закріплюються у графіку внесення лізингових платежів:
На підставі Акту приймання-передачі транспортних засобів по договору лізингу від 12.12.2005, складеного 15.12.2005 р., позивач отримав у користування від компанії Baltic Machine Trade ОU 10 (десять) транспортних засобів марки Мегсеdes-Вепz.
По даному договору лізингу позивач перерахував компанії Baltic Machine Trade ОU) у 2006 р. та 2007 р. валютні кошти у сумі 79160 ЕUR.
На думку відповідача, лізингові платежі за договором лізингу підпадають під визначення „проценти", що наведено у ст. 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Естонської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і майно, а тому з таких платежів позивач повинен був утримувати та перераховувати до бюджету податок у розмірі 10%.
Однак, зазначений висновок суперечить нормам чинного законодавства з огляду на наступне.
Згідно п. 4 ст. 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Естонської Республіки «Про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і майно», термін "проценти" при використанні в цій статті означає доход від боргових вимог будь-якого виду, незалежно від іпотечного забезпечення і, зокрема, доход від урядових цінних паперів і доход від облігацій чи боргових зобов'язань, включаючи премії та винагороди, що сплачуються стосовно таких цінних паперів, облігацій чи боргових зобов'язань.
Визначаючи „проценти" як дохід від боргових вимог, Конвенція не розкриває зміст поняття „боргові вимоги". Однак, пунктом 2 ст. З Конвенції передбачено, що при застосуванні цієї Конвенції Договірною Державою будь-який термін, не визначений у Конвенції, має те значення, яке надається йому законодавством цієї Держави щодо податків, на які поширюється ця Конвенція.
Відповідно до Правил застосування Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", затверджених Постановою Верховної Ради України від 27.06.1995 року №247/95-ВР, під борговими вимогами і правами вимоги на виконання боргових зобов'язань розуміються видані боргові розписки, чеки, гарантії, виставлені акредитиви, взяті на облік, але не оплачені векселі, а також інші види забезпечення заборгованості щодо розрахунків з дебіторами, які підтверджують (гарантують) надання оплати за реалізовану продукцію (роботи, послуги) і не можуть бути фондовою цінністю.
Як вбачається з наведеного визначення, операції за договорами лізингу не відносяться чинним законодавством до операцій з борговими вимогами, а отже, платежі за договорами лізингу не можуть вважатися доходами від боргових вимог у розумінні ст. 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Естонської Республіки «Про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і майно».
Щодо чинності постанови Верховної Ради України від 27.06.1995 року №247/95-ВР суд зазначає наступне.
Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» було прийнято у 1994 році. У травні 1997 року цей Закон було викладено у новій редакції, тобто, не прийнято новий закон, а викладено той же закон у новій редакції. Пункт 22.5 ст. 22 Закону у новій редакції (від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР) визначає, що акти законодавства до приведення їх у відповідність із цим Законом застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Оскільки, у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» не наведено визначення терміну «боргові вимоги», то Правила застосування Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", затверджені Постановою Верховної Ради України від 27.06.1995 р. №247/95-ВР, не суперечать вимогам цього Закону, а тому повинні застосовуватись.
Отже, висновок відповідача про те, що платежі за договором лізингу від 12.12.2005р. слід класифікувати для цілей Конвенції як проценти, є неправомірним.
Проаналізувавши положення Конвенції між Урядом України і Урядом Естонської Республіки «Про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і майно» суд приходить до висновку, що оподаткування доходів нерезидента від здавання у лізинг транспортних засобів регулюється ст. 21 цієї Конвенції, у якій передбачено, що види доходів резидента Договірної Держави, незалежно від джерела їх виникнення, про які не йде мова у попередніх статтях цієї Конвенції, оподатковуються тільки в цій Державі.
Отже, усі доходи нерезидента по договору лізингу від 12.12.2005р. оподатковуються тільки в Естонії.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач уклав з компанією «Baltic Machine Trade ОU» (юридичною особою за законодавством Естонії) 10 (десять) договорів оренди від 12.12.2005 р.
Усі зазначені договори оренди передбачають, що орендодавець погоджується передати за плату в тимчасове володіння та користування орендатору для здійснення підприємницький цілей Майно - транспортний засіб - (напів) причеп автовоз.
По зазначених договорах позивач у 2005, 2006 та 2007 роках перерахував нерезиденту валютні кошти як плату за користування транспортними засобами у сумі 296920,00 ЕUR (1 893 069,80 грн.).
Відповідач вважає, що орендні платежі, які здійснював позивач на користь компанії «Baltic Machine Trade ОU» за договорами оренди № 1-10-2005 від 12.12.2005р., підпадають під визначення „роялті", що наведене у п. З ст. 12 Конвенції між Урядом України і Урядом Естонської Республіки «Про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і майно», і на підставі п. 2 ст. 12 цієї ж Конвенції позивач при виплаті орендних платежів на користь нерезидента мав утримати та перерахувати до бюджету податок з доходів нерезидента у розмірі 10%.
Однак, зазначений висновок суперечить нормам чинного законодавства з огляду на наступне.
Як вже зазначалося вище, для цілей обліку майна юридичних осіб обладнання та транспортні засоби є різними об'єктами обліку, тобто, не є одним і тим же поняттям.
Тобто, чинне законодавство України не включає до змісту терміну „обладнання" транспортні засоби, отже, положення ст. 12 Конвенції не поширюються на доходи, що виплачувались позивачем нерезиденту «Baltic Machine Trade ОU» за договорами оренди №1-10-2005 від 12.12.2005 р.
Статтею 22 Конвенції між Урядом України і Урядом Естонської Республіки «Про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно» передбачено, що види доходів резидента Договірної Держави, незалежно від джерела їх виникнення, про які не йде мова у попередніх статтях цієї Конвенції, оподатковуються тільки в цій Державі.
Оскільки у попередніх статтях цієї Конвенції не йде мова про доходи, отримані у вигляді орендної плати за використання транспортних засобів, такі доходи у даному випадку мають оподатковуватись у країні нерезидента Baltic Machine Trade ОU і не підлягають оподаткуванню в Україні.
Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.
Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, відповідач не надав суду належних доказів щодо правомірності прийнятого ним податкового повідомлення - рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Всупереч наведеним вимогам Відповідач, як суб’єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним рішення.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Згідно Прикінцевих та перехідних положень КАС України до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розмір судового збору, розмір цього збору за подання позовів немайнового характеру визначається відповідно до пп. „б” п.1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити .
2. Скасувати податкове повідомлення – рішення прийняте Держаною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва від 07.02.2008 р.
3. Присудити на користь Відкритого акціонерного товариства «Київське автотранспортне підприємство 13061» судові витрати в сумі 3,40 грн. судового збору з Державного бюджету України.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Київському апеляційному адміністративному суду через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Судя | Добрянська Я.І. |