БЕСПЛАТНАЯ
онлайн консультация
Estonia: +372 55 99 1403
Russia: +7 918 345 6737
Ukraine: +38 044 222 7081
Іменем України
Справа № 2-а-711/10/9/0170
м. Севастополь | 13.09.2010 р. |
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді | Дугаренко О.В., |
суддів | Дадінської Т.В. , |
Горошко Н.П. | |
секретар судового засідання | Люфт Ю.Є. |
без участі представників сторін,
розглянувши апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Цикуренко А.С.) від 11.06.10 у справі № 2-а-711/10/9/0170
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Кримхліб" (вул. Севастопольська, 51 А, Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95000)
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим (вул. М. Залки, 1/9, Сімферополь, АР Крим, 95000)
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.06.2010 року позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Кримхліб" задоволені.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополь АР Крим №0000552200/0 від 12.06.2009 року та №0007522301/0 від 12.06.2009 року.
Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач подав на адресу суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.06.2010 року та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2010 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим.
Сторони в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи сповіщались належним чином. Представник позивача надав клопотання про розгляд справи у його відсутність.
Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
29.05.2009 відповідач по справі провів планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 по 31.12.2008, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 по 31.12.2008.
В результаті перевірки складено акт № 4786/23-2/00381580 від 29.05.2009 року.
На підставі акту перевірки, відповідачем по справі були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0007522301/0 від 12.06.2009 та № 0000552200/0 від 12.06.2009.
Не погодившись з зазначеними податковими подомленнями-рішеннями, позивач по справі скористався правом апеляційного оскарження, та оскаржив їх у ДПІ у м. Сімферополі, ДПА в АР Крим та ДПА України. Скарги позивача по справі були залишенні без задоволення, податкові повідомлення-рішення були залишені без змін.
Відповідачем по справі в результаті розгляду зазначених скарг, прийняті податкові повідомлення-рішення від 29.12.2009 № 0007522301/3 та № 0000552200/3.
Перевіркою встановлено, що 30.09.2004 року між ЗАТ «Лізингова компанія «Хліб України» (ліцензіар) та ВАТ «Кримхліб» (ліцензіат) укладено ліцензійний договір, відповідно до якого ліцензіар надає ліцензіатові на термін дії договору за винагороду невиняткову ліцензію на користування товарним знаком «Булкін» для позначення товарів хлібобулочних та кондитерських виробів, виготовлених або реалізованих ліцензіатом.
Відповідно додаткової угоди від 01.08.2007 року ліцензійна винагорода (плата за користування торговельним знаком) становить з розрахунку 132000,00 грн., у тому числі ПДВ –22000,00 грн. на місяць. Термін дії договору: з дня його підписання до 30.09.2007 року.
Станом на 01.01.2008 року по бухгалтерському рахунку 631 по даному договору є кредиторська заборгованість у сумі 1584000,00 грн., оплату за користування товарним знаком за перевіряємий період ВАТ «Кримхліб» було здійснено у безготівковій формі, з розрахункового рахунку на загальну суму 3124000,00 грн., у тому числі ПДВ –520666,67 грн. Заборгованості станом на 31.12.2008 року по даному договору не має.
З умов договору вбачається, що ВАТ «Кримхліб» не має право самостійно передавати або відчужувати торгівельний знак третім особам.
Відповідач по справі зробив висновок про те, що всі платежі, які здійснювало ВАТ «Кримхліб» на адресу ліцензіата підпадають під ознаки роялті.
Згідно з п.п. 3.2.7 п.3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», «не є об’єктом оподаткування операції з виплати роялті у грошовій формі…».
На підставі зазначеного, відповідачем зроблено висновок про те, що позивач не мав права на нарахування відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкового кредиту за податковими накладними, що підтверджують сплату ліцензійних платежів за цим договором.
Як вбачається з акту перевірки, відповідачем по справі встановлено порушення позивачем п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що виявилось у неутриманні та несплаті до бюджету податку з доходів нерезидентів з джерелом його походження в Україні (відсотки по кредиту) за ставкою 10%, який складає загальну суму 48572,38 грн.
Відповідно до кредитного договору № К-07/05 від 10.08.2007 року, укладеного між Пайовим товариством ILIGAN INVEST (кредитором, Естонія) та ВАТ «Кримхліб» (позичальником), кредитор зобов’язується надати позичальнику грошові кошти в сумі 4000000,00 доларів США, а позичальник зобов’язується повернути кредит до 16.01.2012 року зі ставкою процентів по кредиту 11% на рік.
За даними перевірки Пайове товариство ILIGAN INVEST є нерезидентом України (резидент Естонії), однак відповідно до п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» податок з доходів нерезидента з джерелом їх походження в Україні за процентами по кредиту, позивачем нарахований та сплачений не був.
30.09.2004 року між Закритим акціонерним товариством «Лізингова компанія «Хліб України»(ліцензіаром) та Відкритим акціонерним товариством «Кримхліб» (ліцензіатом) укладено ліцензійний договір б/н, відповідно до якого ліцензіар надає ліцензіату на строк дії даного договору за винагороду невиключну ліцензію на користування товарним знаком «Булкін».
Відповідно до п.3.1 договору, укладеного між Закритим акціонерним товариством «Лізингова компанія «Хліб України» та Відкритим акціонерним товариством «Кримхліб», ліцензіат зобов’язується виплатити ліцензіару ліцензійну винагороду (плату за користування товарним знаком) з розрахунку 88000,00 грн. на місяць, в тому числі ПДВ –14666,67 грн. Згідно з п.5.1 строк дії договору встановлений з дня його підписання до 30.09.2007 року.
30.06.2008 року ЗАТ «Лізингова компанія «Хліб України» та ВАТ «Кримхліб» підписали акт використання товарного знаку по ліцензійному договору від 30.09.2004 року.
Згідно з п.3 вказаного акту в період з 01.07.2007 року по 31.12.2007 року ліцензіат використовував товарний знак «Булкін», наданий ліцензіаром, відповідно до умов договору. Вартість прав користування товарним знаком (ліцензійна винагорода) за вищевказаний період складає 660000,00 грн., в тому числі ПДВ –110000,00 грн.
Згідно з п.5 вказаного акту в період з 01.01.2008 року по 30.06.2008 року ліцензіат використовував товарний знак «Булкін», наданий ліцензіаром, відповідно до умов договору. Вартість прав користування товарним знаком (ліцензійна винагорода) за вищевказаний період складає 792000,00 грн., в тому числі ПДВ –132000,00 грн. При цьому сума винагороди, яка підлягає виплаті ліцензіатом ліцензіару, становить 1540000,00 грн., в тому числі ПДВ –256666,66 грн.
До ліцензійного договору від 30.09.2004 року б/н були підписані додаткові угоди від 30.09.2004 року, від 30.12.2005 року, від 02.07.2009 року, від 01.08.2007 року.
Відповідно до ст. 418 ЦК України, правом інтелектуальної власності є право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.
До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать торговельні марки (знаки для товарів і послуг) (ст. 420 ЦК України).
Згідно зі ст. 492 ЦК України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.
Відповідно до ст. 1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.
У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.
Отже, користування правами інтелектуальної власності передбачає обов’язкову виплату винагороди за користування відповідно до умов ліцензійного договору.
Колегія суддів критично ставиться до твердження відповідача по справі стосовно того, що сплата ліцензійної винагороди, що сплачувалась позивачем за користування торговим знаком «Булкін», відповідно до умов ліцензійного договору від 30.09.2004 року б/н, є роялті, через наступне.
Згідно з п.1.30 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» роялті – це платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що платіж за торгову марку є роялті лише у разі придбання такої торгової марки.
Відповідно до п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року №1185 «Про затвердження Національного стандарту № 4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності» роялті – це ліцензійний платіж у вигляді сум, які сплачуються періодично, залежно від обсягів виробництва або реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням об'єкта права інтелектуальної власності.
Ліцензійним договором від 30.09.2004 року б/н передбачено лише право користування ліцензіатом (ВАТ «Кримхліб») торговельною маркою «Булкін», придбання торговельної марки цим договором не передбачено.
Отже, ліцензійна винагорода, яка сплачувалась позивачем за користування торговельною маркою «Булкін», відповідно до умов ліцензійного договору, не є роялті.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що є необґрунтованим посилання позивача в акті перевірки на п.п. 3.2.7 п.3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до якого не є об’єктом оподаткування роялті у грошовій формі, та як наслідок, на відсутність у позивача права на формування податкового кредиту на підставі накладних, що підтверджують сплату ліцензійної винагороди разом із податком на додану вартість за ліцензійним договором від 30.09.2004 року б/н.
Виникнення права на податковий кредит, порядок його нарахування та визначення передбачені ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.
Згідно з п. 7.4.1 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Складення податкових накладних ЗАТ «Лізингова компанія «Хліб України» за ліцензійним договором від 30.09.2004 року б/н було встановлено Державною податковою інспекцією в м. Сімферополь АР Крим в ході проведення перевірки.
З платіжних доручень, вбачається факт сплати позивачем ліцензійної винагороди за ліцензійним договором від 30.09.2004 року б/н разом із податком на додану вартість.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем правомірно до складу податкового кредиту були віднесені суми податку на додану вартість у розмірі 256666,67 грн., сплаченого в сукупності з ліцензійною винагородою.
Отже, податкове повідомлення-рішення №0007522301/0 від 12.06.2009 року прийнято відповідачем по справі з порушенням норм чинного законодавства.
Що стосується висновків Державної податкової інспекції в м. Сімферополь АР Крим про порушення позивачем п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», колегія суддів зазначає.
10.08.2007 року між Пайовим товариством ILIGAN INVEST (кредитором), що є резидентом Естонії, та ВАТ «Кримхліб» (позичальником), що є резидентом України, укладено кредитний договір № К-07/05 від 10.08.2007 року, відповідно до якого кредитор зобов’язується надати позичальнику грошові кошти в сумі 4000000,00 доларів США, а позичальник зобов’язується повернути кредит до 16.01.2012 року зі ставкою процентів по кредиту 11% на рік.
Даний кредитний договір зареєстрований головним управлінням Національного банку по м. Києву і Київській області, про що свідчить реєстраційне свідоцтво №7572. Уповноваженим обслуговуючим банком за цим кредитним договором є ВАТ «Державний Експортно-Імпортний банк України».
В акті перевірки відповідачем було зазначено про те, що позивач в порушення п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» податок з доходів нерезидента (проценти за кредит) не нараховував та до бюджету не сплачував.Колегія суддів критично ставиться до таких висновків відповідача по справі через наступне.
Відповідно до ст. 1 вказаного Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» резидентами є юридичні особи та суб'єкти господарської діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням на її території.
Нерезидентами є юридичні особи та суб'єкти господарської діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо) з місцезнаходженням за межами України, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави.
Відповідно до п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.
Під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України слід розуміти, роялті (платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Відповідно до п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.
Судом першої інстанції було встановлено, що Пайове товариство ILIGAN INVEST, з яким позивачем укладений кредитний договір, є резидентом Естонії.
Враховуючи відмінності податкового законодавства України та Естонії, з метою уникнення випадків подвійного оподаткування між Урядом України і Урядом Естонської Республіки 10.05.1996 року укладено Конвенцію «Про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і майно». Верховною радою України Конвенція ратифікована Законом України від 13.09.1996 року № 368/96-ВР, Конвенція набрала чинності для України 24.12.1996 року.
Відповідно до ст.ст. 1 та 2 Конвенції ця Конвенція застосовується до осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав. Ця Конвенція застосовується до податків на доходи і на майно, що стягується від імені Договірної Держави або її політико-адміністративних підрозділів, або місцевих органів влади, незалежно від способу їх стягнення. Для України таким податком, зокрема є податок на прибуток (доходи) підприємств.
Пунктом 18.1 ст. 18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору.
Аналогічні норми містяться також у ст. 19 Закону України «Про систему оподаткування».
Укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Відповідно до ст. 11 Конвенції проценти, що виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі.
Однак, такі проценти можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на проценти, податок, що стягується, не повинен перевищувати 10 процентів від загальної суми процентів.
Термін «проценти» означає дохід від боргових вимог будь-якого виду, незалежно від іпотечного забезпечення і, зокрема, дохід від урядових цінних паперів і дохід від облігацій чи боргових зобов'язань, включаючи премії та винагороди, що сплачуються стосовно таких цінних паперів, облігацій чи боргових зобов'язань. Штрафи за несвоєчасні виплати не розглядаються як проценти для цілей цієї статті.
Таким чином, наведеними положеннями Конвенції передбачений альтернативній варіант щодо визначення, в якій з Договірних держав повинен бути сплачений податок за отримані проценти.
В даному випадку резидент України виступає податковим агентом по відношенню до нерезидента України, оскільки на нього покладений обов’язок щодо виплат з доходу з джерелом його походження в Україні, отриманого нерезидентом.
Приймаючи до уваги зазначене, саме резидент України має право визначити ту з Договірних держав, в якій повинен бути оподаткований дохід з джерелом його походження в Україні, що отриманий нерезидентом.
З метою вдосконалення процедури адміністрування оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, які набрали чинності в установленому порядку, та відповідно до статей 13 і 14 Закону України «Про міжнародні договори України» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 06.05.2001 року № 471 «Про затвердження порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з Україні згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування.
Відповідно до п. 3 та п. 4 вказаної постанови застосування норм міжнародного договору здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору.
Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 5 і 6 цього Порядку, особі, яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором.
Довідка видається компетентним органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором, за формою згідно з додатком 1 або згідно із законодавством такої країни. Довідка, яка надається за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України та обов'язково містити таку інформацію: повну назву або прізвище нерезидента; підтвердження, що нерезидент є особою, на яку поширюється дія положення міжнародного договору, тобто відповідно до законодавства відповідної країни підлягає оподаткуванню в цій країні на підставі постійного місцеперебування (місця проживання) або на іншій підставі; назву компетентного органу, прізвище та підпис уповноваженої особи компетентного органу, яка засвідчує підтвердження; дату видачі.
З матеріалів справи вбачається, а саме з Свідоцтва про резидентність від 10.10.2008 року № 7.1-7/1074, що видане Податковим та Митним управлінням Естонії, яким засвідчено факт того, що Пайове товариство ILIGAN INVEST є резидентом Естонії та на нього поширюється дія Конвенції про уникнення подвійного оподаткування між Республікою Естонія та Україною.
Отже, ВАТ «Кримхліб», відповідно до умов чинного податкового законодавства України, наділено правом не утримувати та не сплачувати до бюджету податок з доходів нерезидентів з джерелом його походження в Україні щодо процентів, отриманих Пайовим товариством ILIGAN INVEST за кредитним договором № К-07/05 від 10.08.2007 року.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо скасування податкових повідомлень-рішень.
Відповідно до частини 1 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Частиною 2 даної статті встановлено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При вказаних обставинах Севастопольський апеляційний адміністративний суд дійшов до висновку про повне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, і їх достовірності, які суд першої інстанції визнав встановленими. Висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи. Порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права не встановлені.
Керуючись статтями 195, 198, 205, 206 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.06.10 у справі № 2-а-711/10/9/0170 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п’ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Повний текст судового рішення виготовлений 20 вересня 2010 р.
Головуючий судя | О.В.Дугаренко | |
Судді | Т.В. Дадінська | |
Н.П.Горошко |