БЕСПЛАТНАЯ
онлайн консультация
Estonia: +372 55 99 1403
Russia: +7 918 345 6737
Ukraine: +38 044 222 7081
від 18 травня 2010 року N 10/87
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Терлецького О. О., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Тітова Ю. Г., при секретарі судового засідання Бурнишевій О. Е., за участю представників: позивача - М. В. П., К. І. О., Генеральної прокуратури України - Т. Ю. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку провадження за винятковими обставинами за скаргою заступника Генерального прокурора України справу за позовом Відкритого акціонерного товариства "Алчевський коксохімічний завод" (далі - ВАТ) до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області (далі - ОДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2006 року ВАТ звернулося до суду із позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ОДПІ від 25 квітня 2006 року N 000004220/2, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1007634 грн. (у тому числі 335878 грн. - основного платежу, 671756 грн. - штрафних (фінансових) санкцій) у зв'язку з порушенням вимог пункту 13.2 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон N 334/94-ВР) в частині неутримання та несплати податку на прибуток підприємства під час виплати доходу нерезиденту.
Господарський суд Луганської області постановою від 17 липня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 9 жовтня 2006 року, позов задовольнив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 листопада 2009 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що доходи, які були виплачені позивачем резидентам Чеської Республіки та Федеративної Республіки Німеччина на підставі Конвенції між Урядом України та Урядом Чеської Республіки та Угоди між Україною та Федеративною Республікою Німеччина, які були ратифіковані в Україні, мали оподатковуватися в договірних державах, тому ВАТ діяло відповідно до вимог національного податкового законодавства.
У скарзі до Верховного Суду України заступник Генерального прокурора України порушив питання про перегляд за винятковими обставинами зазначеної ухвали Вищого адміністративного суду України та скасування ухвалених у справі судових рішень із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, пославшись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права, а саме: статей 159, 220 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши пояснення представників сторін та перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення скарги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем було отримано від нерезидентів послуги з розробки документації базового інжинірингу, а також з підготовки інженерно-технологічних висновків щодо підвищення продуктивності коксової батареї N м9-Біс на загальну суму 344816,5 євро. На користь нерезидентів позивачем було перераховано 344872,5 євро (2239188,67 грн.).
Відповідно до частини 1 пункту 13.1 статті 13 Закону N 334/94-ВР будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.
Пунктом 13.2 цієї статті передбачено, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.
Конвенцією між Урядом України і Урядом Чеської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно, яка була ратифікована Україною 17 березня 1999 року та набула чинності 20 квітня 1999 року (далі - Конвенція) та Угодою між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно, яка була ратифікована Україною 22 листопада 1995 року та набула чинності 4 жовтня 1996 року (далі - Угода) передбачено, що види доходів резидента Договірної Держави, незалежно від джерела їх виникнення, про які йдеться у попередніх статтях, будуть оподатковуватись тільки в цій Державі (частини 1 статей 21 Конвенції та Угоди).
З огляду на положення міжнародних договорів та вимоги національного податкового законодавства, суди дійшли вірного висновку про правомірність оподаткування доходів нерезидентів, отриманих в Україні, в державах, резидентами яких вони є.
Відповідно до частини 1 статті 4 Конвенції термін "резидент однієї Договірної Держави" означає будь-яку особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місцезнаходження керівного органу або іншого аналогічного критерію. Аналогічне положення закріплене й у частині 1 статті 4 Угоди.
Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, позивач надав для перевірки відповідні документи на підтвердження резидентства його контрагентів. Проте ОДПІ не визнала такі докази достатніми та дійшла висновку про порушення позивачем податкового законодавства.
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справа Верховного Суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що доводи ОДПІ не ґрунтуються на вимогах закону та положеннях міжнародних договорів, а тому скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду касаційної інстанції ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі.
З огляду на вищенаведене та керуючись статтями 241 - 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справа Верховного Суду України
ПОСТАНОВИЛА:
Відмовити заступнику Генерального прокурора України у задоволенні скарги.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26 листопада 2009 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.